Дизайн студия Ростислав

Місто будувалося за принципом ідеальних міст епохи Відродження. Ренесансною є геометрична схема Станиславова. Ядром міської забудови була площа Ринок – абсолютно квадратна, каре, співрозмірна у своїх чотирьох вимірах. У центрі площі розташувалась ратуша.

Цей принцип забудови центральної, історичної частини міста з незначними змінами дійшов до наших днів. І зараз маємо не високу, масштабну триповерхову забудову площі Ринок. У 1942 році німці, які гадали собі, що прийшли сюди назавжди, знесли південний, єврейський квартал, внаслідок чого «каре» було втрачено. У радянський час «батьки міста» прагнули з’єднати площу Ринок з площею Урицького (тепер майдан Шептицького). Не вдалося!

Чому я люблю моє місто? – мені подобаються невисокі, масштабні до людини, будинки, вузенькі вулички, дороги, які виложені «базальтовою кісткою», затишні сквери, упорядковані фасади з різноманітною гамою кольорів.

Фактично до 2000 року центр міста був приблизно таким, яким його можна побачити на старих поштівках. Але почався будівельний бум, і все кардинально змінилося.

Наше місто належить до небагатьох, яке має чітку середньовічну забудову – це такі міста, як Львів, Дрогобич, Таллінн, Краків.

У грудні 1998 року, у далекому японському Кіото місто Львів дістало всесвітнє визнання, потрапивши до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО (World Heretage List). Без перебільшення можна сказати, що це визначна подія в історії сучасного Львова. Історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини Львова внесено у Список всесвітньої спадщини. Це сталося під час чергового засідання Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З одного боку цей новий статус дає місту нові великі шанси для поступу та процвітання, а з іншого – він вимагає великої праці.

Президентом Українського національного комітету ICOMOS (Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць) є зараз наш краянин Микола Яковина. І коли ми поцікавилися, чи можемо ми потрапити до попереднього списку об’єктів, які можуть претендувати на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, нам відповіли: «А де ж ви були, панове, коли будувалися такі десонанти, як висотна споруда на площі Ринок, 4, «Арс-Дім», перед Вірменською церквою, «Чорна призма», або Легенда. Будувалися ж вони не за одну ніч!

Пам’яткоохоронна політика у місті здійснюється на неналежному рівні, одна за одною розбираються будівлі, які і надалі числяться у списку пам’яток. Зникають автентичні скульптури з фасадів, вікна та двері, а новорозрубані прорізи заповнюються пластиковими сурогатами. Станиславів – Івано-Франківськ, який протягом багатьох століть славився своїми архітекторами та скульпторами, каменями, досконалими столярами, ковалями, вітражистами та іншими ремісниками, яких дуже часто ставили на вищий щабель, чим у інших європейських містах, перетворюється на глибоку провінцію з дивною колористикою фасадів та рекламними щитами низького мистецького рівня.

На площі Ринок, 4 стояв триповерховий будинок, споруджений ще у ХVІІІ столітті. У ньому, з 1777 року знаходилася перша міська аптека, яка за давністю поступається лише львівській. У 1999 році у будинку появилася тріщина, спеціалісти вирішили, що конструктиви пам’ятки архітектури є у надто важкому стані. Пам’ятку знесли методом завалу. Роботу вела приватна структура (власник готелю «Надія») при умові, що у новобудові буде збережено автентичність фасаду. Поряд з триповерховою забудовою «виросла» шестиповерхова дисонанта з примітивним декором. І як насмішка, цей об’єкт висувається на здобуття обласної премії ім. Ярослава Лукавецького у галузі архітектури!?

Але найстрашніше, що під час будівельних робіт обвалилась частина сусідньої кам’яниці – пам’ятки архітектури місцевого значення. Будинок ніхто не ремонтує і, очедидно, його чекає така ж доля, як і будинку №4, пл. Ринок.

Подібна ситуація складася з спорудженням будинку «Арс-Дім» під номером 14, у східному боці площі Ринок. Двоповерховий будинок на розі пл. Ринок та вул. Страчених виглядає як «бідний родич» поряд з масивним фасадом з 4-ма поверхами новобудови. У пана Зеновія Жеребецького збереглася поштівка початку ХХ століття з тоді ще збереженою масштабною забудовою.

Недавно центральна частина міста «прикрасилась» ще одним шедевром – це будова ресторану «Легенда». Це висотна споруда з скла та бетону, яка перегукується з Емпайр Стейте Білдінг. Тепер всі мешканці, які прямують через сквер Міцкевича замість старої доброї ратуші бачать чорну вежу Саурона. Чи можна собі уявити, щоб на львівській площі Ринок, поряд з Чорною Каменицею був споруджений такий «шедевр», або у Кракові поряд з Сукенніцамі?

«Земля слухом ходить», що бізнесмени хочуть забудувати і скверик, який розташований ліворуч від новобудови, де колись стояла скульптурна камерна композиція «хлопчик з песиком». Давно вже немає хлопчика і песика, тут влаштований майданчик з сміттєвими баками, а поряд продають сушену антигігієнічну рибу.

Бідність суспільства виявилась меншим злом, ніж поява багатих та впевнених у своїй силі інвесторів, які не в спромозі переступити через ментальність хуторянсько-хижацького збагачення. Але цей будинок не подобається нікому окрім тих, хто проектував і погоджував.

Ніхто не заперечує появі таких споруд на Пасічній, Позитроні чи Каскаді. І це ви, панове, хочете здивувати нас такими висотками-свічками у збереженій середньовічній забудові, сформованій по принципу ідеальних міст епохи Відродження? Чи маємо право на такі експерименти над Івано-Франківськом?

Але на черзі наступні проекти, чи «прожекти»!? У «повітрі літає ідея» забудови торгового пасажу братів Гертенбергів – торгового центру «Мальва», що на перетині Вічевого майдану та вул. Галицької. Ця будівля була споруджена на початку ХХ століття. Фактично це був будинок у формі «каре», у внутрішньому дворику якого і був влаштований торговий заклад – пасаж у вигляді зали з скляним склепінням. (арх. Г. Кошиць). Під час Першої світової війни пасаж Гартенбергів був дуже пошкоджений і відновлений у 1926 році. Але втрачені будинки, які творили «каре» відбудовані не були. Чи варто зараз їх відновлювати. Вважаю, що для відновлення історичної справедливості, для відтворення первинної містобудівельної ситуації, варто. Є два варіанти: повторити втрачену споруду по поштових листівках та збереженому проекту. Але маємо сумний досвід такого відтворення. У 1980-х роках як аварійний, було знесено будинок колишнього готелю «Брістоль», на вул. Л. Українки, у якому завершив свій земний шлях видатний композитор Денис Січинський. Планувалося відтворити повністю фасад пам’ятки. А що вийшло – спорудили громадський будинок у стилі «кіч»1. Єдиний позитив – поверховість була збережена.

На вул. Чорновола, 9 та ж сама ситуація, була повністю розібрана пам’ятка і споруджений сучасний будинок, який своїм фасадом не нагадує втраченого.

Місто – живий організм і не може бути законсервованим на певній стадії. І люди помирають, не тільки будинки. На місці втрачених, і це закономірно, появляються нові споруди і треба усвідомлювати, що на дворі ХХІ століття. І тому є загроза, що колишній пасаж Гартенбергів може оточити будівля у стилі «Легенди».

Комісії і Ради, які розглядають проекти, формовані із талановитих, досвідчених і шановних осіб. Ми шануємо і поважаємо тих фахівців, які вибирають і оцінюють проекти для будівництва в Івано-Франківську, зокрема в його історичній частині. Але саме тому, що ми Вас шануємо, ми сподіваємося, що Ви виберете найкращі проекти, які будуть подобатись нам, франківчанам та спеціалістам. Архітектура – найбільш соціально відповідальний вид мистецтва. Усі мешканці міста стають споживачами цієї продукції, або її заручниками. Ми Вам довіряємо. Не допустіть чергової помилки в Івано-Франківську!

Всі ці новобудови, на площі Ринок перекреслили нам можливість попасти до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Львів по лінії ЮНЕСКО отримує великі дотації на облаштування центральної частини міста, на реставраційні роботи, благоустрій. А ми в догоду окремим бізнесменам втратили таку можливість. Центральна частина нашого міста, до спорудження цих монстрів, мала історико-архітектурну та мистецьку вартість, вона була пам’ткою містобудування.

Вартість архітектурних пам’яток не має числового виразу. Архітектурна спадщина є найбільшим надбанням Івано-Франківська сьогодні, а через 100 чи 200 років ще значнішою буде саме вона, а не вартість «Позитрону», заводу «ТОС», «Пприладобудівного заводу» чи земельних ділянок. На цьому сьогодні потрібно будувати політику майбутнього для міста. На цьому не можна експериментувати чи легковажити, допускати помилки. Як переконати у цьому мешканців міста та зробити їх небайдужими до долі архітектурних пам’яток? Як переконати у цьому міське керівництво, директора готелю, директора банку, директора торгового центру чи іншого інвестора, головного архітектора міста чи просто архітектора, які нічого не бачать поза власною вигодою та роботою?

Всі ці новобудови – дисонанти, які знищили первинну канву міста споруджені за останні 10 років.

У газеті «Репортер» №11 від 18 березня 2010 року поміщена стаття під назвою «Охорона тягає ковдру». Цитую: «В Івано-Франківській області майже 10 років працює обласний відділ охорони культурної спадщини і музейної роботи. Керує ним чанальник – Андрій Давидюк. Відділ контролює дотримання законодавства в галузі охорони пам’яток архітектури...»

І це таке дотримання законодавства, коли у охоронній зоні пам’ятки архітектури, яка має мінімум 50 метрів споруджуються такі дисонанти? І якщо ці споруди вже стоять у заповідній, центральній частині міста, то все ж таки Ви давали дозвіл на їхнє будівництво?

Очевидно, у нас, у державі вже так ведеться: якщо наш колишній «гарант» нагороджує вищою урядовою нагородою головного фальсифікатора виборчих перегонів, названого у народі «........», зрештою, знаєте як, то чому б і не нагородити на обласному рівні керівника охорони культурної спадщини?

Повністю згідний з п. Олександрою Синицею, що ми не ділили «по се – твоє, по се –моє», а робили разом і тому маємо реставрацію об’єктів Давнього Галича, Скита Манявського.

А п. Ігоря Панчишина пам’ятаю, як він після закінчення Львівської Політехніки, ще молодим спеціалістом, включився у пам’яткоохоронну працю, був автором та співавтором багатьох об’єктів збереження, ремонту та реставрації пам’яток архітектури. І тішить мене, що у місті появилася структура – відділ охорони культурної спадщини Міськвиконкому. На заході ця посада називається, зокроема, у Польщі – головний консерватор міста». А тут є невичерпна кількість проблем: будинки і далі залишаються у міській комунальній власності, як це було в радянський період, однак з певним ускладненням, бо мешкання у них потрапляють у приватні руки. Така приватизація не покращила стану пам’яток, оскільки об’єкт не отримав єдиного господаря. Ілюзією виявилася надія щодо вкладення коштів у пам’ятку при передачі окремих приміщень підприємцям для ведення бізнесу. В результаті нежитлові приміщення пристосовуються під первісно невластиву їм функцію, наслідком чого є встановлення додаткових інженерних приладів, влаштування додаткових входів у будинки там, де їх ніколи не було, влаштування на думку власника модерних фасадів, а фактично агресивних переобладнань (пл. Ринок, кафе «Бочка»), поява недолугої реклами на фасадах.

Будівельний бум насувається на Івано-Франківськ, місто, що вже є затиснене у своїх теперішніх межах. Окремі реалізовані проекти є дискусійними. Сучасна архітетура зі скла і бетону піддається різкій критиці ще на рівні проектних пропозицій (виставка «Місто майбутнього», яка була рік тому у виставковій залі Спілки художників). Висотне будівництво насувається на місто. На часі опрацювання програми захисту візуальних міських панорам.

Але не все так погано у нашому домі. Не всі архітектори, забудівники та бізнесмени-інвестори позбавлені художнього смаку та професійної етики.

Хочеться відзначити вдалу сучасну вставку в існуючій забудові минулого століття будинок банку на вул. Галицькій, 27. Тут архітектор (п. Микола Чулуп) показав свій належний фаховий рівень – вставка сучасна і одночасно поєднана з існуючою забудовою горизонтальними та вертикальними ритмами, не є дисонантною, вдало опрацювавши головний вхід до банку.

Вдало поєднані з існуючою забудовою у стилі конструктивізму будинок №5 на площі Міцкевича, де розташована редакція релігійної газети «Нова зоря» (архітектор Володимир Качмар).

Ще за радянських часів споруджено «Молочне кафе» на вул. Шашкевича, архітектор Ярослав Дяків. Подріблений декор нової споруди вдало поєднується з пластикою фасадів, споруджених на початку ХХ століття.

Зараз на завершальній стадії ведуться роботи по реконструкції південно-західного бастіону Станиславівської фортеці. Інвестором виступив «Плюсбанк» та його ще тоді керуючий п. Богдан Заріцький. Коли роботи завершаться, місто отримає потужний туристичний об’єк, який згодом принесе набагато більше прибутку, ніж якийсь там торговий центр. Тут є ще один позитив – збільшення прибутків міста від напливу туристів. Туристичний потенціал Івано-Франківська щороку зростає, однак кількість іноземних туристів у порівнянні з тим же Краковом чи Прагою, де вже стоїть проблема про загрозу автентичності через велику кількість туристів, є значно менша. Івано-Франківськ надалі залишається для туристів містом одного дня, бо маємо замало інших, крім архітектурнної спадщини об’єктів туристичного зацікавлення, місць для активного відпочинку.

Ще один позитив, пов’язаний з п. Заріцьким. На перетині вулиць Галицької і Станиславської розташований будинок у стилі провінційного класицизму, фасад якого прикрашали філігранної роботи голівки оленів. Під час виконання опорядження фасаду ці олені були втрачені. Краєзнавець п. Михайло Головатий звернувся до власника будинку, щоб з’ясувати, куди поділося це оздоблення. П. Заріцький пояснив, що голівки оленів віддали до Києва на реставрацію і після завершення опорядження фасаду вони будуть повернені на своє місце. І п. Заріцький дотримав свого слова: над вікнами будинку можемо побачити цих оленів, яким вже більше, як 100 років.